26 вересня 2000: як Моніка Селеш здобула олімпійську бронзу в Сіднеї

Що сталося того дня

26 вересня 2000 року Моніка Селеш виборола бронзову медаль Олімпійських ігор у Сіднеї, перемігши Єлену Докич із рахунком 6-1, 6-4. Для американки, яка того сезону вперше з початку професійної кар'єри не пройшла далі чвертьфіналу жодного турніру Великого шолома, це стало важливим досягненням — у півфіналі вона поступилася Вінус Вільямс 6-1, 4-6, 6-3.

Цей бронзовий медальний матч став одним з останніх помітних результатів у кар'єрі спортсменки, яка розпочиналася блискуче, поки не обірвалася через напад із ножем на турнірі в Гамбурзі 1993 року.

Учасниці матчу: Моніка Селеш і Єлена Докич

Моніка Селеш здобула визнання одної з найуспішніших тенісисток світу ще в юному віці. Потужні удари двома руками, незвична манера бити по м'ячу дуже рано і з великою силою, а також фірмове покрикування під час ударів — усе це стало справжньою революцією в жіночому тенісі.

У 1990 році, у 16 років, вона стала наймолодшою переможницею Roland-Garros в історії турніру. Так почалося її панування в туристом. У березні 1991-го, у 17 років, вона очолила світовий рейтинг, ставши наймолодшою першою ракеткою світу в історії тенісу і скинувши з трону Штеффі Граф, яка утримувала першість із літа 1987-го.

Починаючи з січня 1991 року, Селеш виграла сім із восьми турнірів Великого шолома, у яких брала участь, поступившись лише у фіналі Вімблдону 1992 року, і встановила серію 56 перемог і 1 поразки. Крім того, вона тричі підряд — у 1990, 1991 та 1992 роках — здобувала титул чемпіонки WTA Championships.

Проте її кар'єра різко перервалася 30 квітня 1993 року, під час чвертьфіналу турніру в Гамбурзі, коли психічно нестабільний фанат Штеффі Граф напав на неї з ножем під час перерви між геймами. Психологічна травма виявилася значно глибшою за саму рану. Хоча фізично Селеш була готова повернутися на корт уже за кілька місяців, знадобилося понад два роки, перш ніж вона знову вийшла на змагання туру.

Успішне повернення відбулося у 1995 році — вона здобула титул у Торонто, довівши, що заслуговує на першу позицію в рейтингу, розбиваючи суперниць одну за одною, зокрема Аманду Кутцер (27-ма ракетка світу) у фіналі (6-0, 6-1). Кілька тижнів пізніше вона поступилася Штеффі Граф у фіналі US Open у трьох сетах (7-6, 0-6, 6-3). На початку 1996 року, у 22 роки, вона виграла свій останній турнір Великого шолома — Australian Open, здолавши у фіналі німкеню Анке Хубер (6-4, 6-1).

Після цього Селеш утримувалася в топ-10, але через розлади харчової поведінки та проблеми з вагою, про які вона згодом розповіла у власній книзі, більше не вигравала турнірів Великого шолома. Вона ще двічі доходила до фіналу — на US Open 1996 (поразка від Граф, 7-5, 6-4) та на Roland-Garros 1998 (поразка від Санчес, 7-6, 0-6, 6-2).

Єлена Докич народилася у 1983 році в Югославії, але її родина втекла до Австралії у 1994 році, рятуючись від громадянської війни, і саме там вона розвивалася як тенісистка. У 1999 році, у 16 років, Докич влаштувала одну з найбільших сенсацій в історії Вімблдону, здолавши першу ракетку світу Мартіну Хінгіс у першому колі 6-2, 6-0, а потім дійшовши до чвертьфіналу, де поступилася Александрі Стівенсон (6-3, 1-6, 6-3).

Свій перший повний сезон на турі вона завершила на 43-й позиції світового рейтингу, а у 2000 році продовжила прогресувати, дійшовши до півфіналу Вімблдону (поразка від Ліндсі Девенпорт, 6-4, 6-2) та піднявшись до 29-го місця в рейтингу.

Місце дії: Sydney Olympic Park Tennis Centre

Sydney Olympic Park Tennis Centre — тенісний та багатофункціональний спортивний комплекс, розташований на території Олімпійського парку в Сіднеї, Австралія. Арену збудували у 1999 році, і саме вона прийняла тенісні змагання літньої Олімпіади 2000 року. Головний корт, який пізніше перейменували на Ken Rosewall Arena, вміщував 10 500 глядачів.

Факти: Селеш переграла Докич у двох сетах

26 вересня 2000 року Селеш, яка представляла Сполучені Штати Америки, і Докич, яка виступала за Австралію, зустрілися в матчі за бронзову медаль Олімпіади в Сіднеї. Селеш поступилася в півфіналі співвітчизниці Вінус Вільямс (6-1, 4-6, 6-3), тоді як Докич програла росіянці Єлені Дементьєвій (2-6, 6-4, 6-4).

Докич, яка виросла в Сіднеї, мала беззастережну підтримку трибун, тоді як за Селеш вболівали лише її американські партнерки по команді, зокрема сестри Вільямс. "У нас була чудова жіноча тенісна команда: Вінус Вільямс, Ліндсі Девенпорт і я (а Серена Вільямс виграла золото в парному розряді разом із сестрою). Хоча ми були суперницями, у Сіднеї всі підтримували одна одну", — згадувала Селеш через 12 років у виданні Vogue.

Селеш не вигравала турнірів Великого шолома вже понад чотири роки, але труднощі в неї виникали переважно у матчах проти найсильніших суперниць. "Вона просто ще не подолала бар'єр, коли треба перемагати таких, як Мартіна Хінгіс, сестри Вільямс чи я, — сказала олімпійська партнерка по команді Ліндсі Девенпорт для ESPN.com. — Усіх інших вона обіграє. Вона дуже багато працює, і сподіваюся, скоро вона знову вийде на вершину. Її рухливість на майданчику трохи впливає на результат, але коли вона в формі, вона б'є по м'ячу краще за будь-кого".

Можливо, Докич недостатньо вивчила гру суперниці, оскільки намагалася переграти Селеш силою з задньої лінії. Через це вона поступилася в трьох перших геймах за шість хвилин, і всього за 23 хвилини гри колишня перша ракетка світу вже забрала перший сет — 6-1. Другий сет вийшов рівнішим, але зрештою Селеш зробила брейк при 4-4 і закріпила перемогу двома поспіль ейсами.

Я просто рада, що виграла медаль. Не рахуючи золота, бронза — це добре. Для мене турніри Великого шолома все ще значно важливіші, але це велика честь — представляти свою країну.

Моніка Селеш

Що було потім: Селеш у Залі тенісної слави

Моніка Селеш більше не вигравала титулів Великого шолома в наступні роки. Через травму стопи вона провела свій останній матч у кар'єрі на Roland-Garros 2003 року, поступившись Надії Петровій (6-4, 6-0). Офіційно про завершення кар'єри вона оголосила лише у 2008 році, а у 2009-му її ввели до Міжнародного залу тенісної слави.

Єлена Докич з травня 2001 до липня 2002 року здобула п'ять титулів і шість разів була фіналісткою, піднявшись до 4-ї позиції рейтингу. Через проблеми зі зловживаючим владою батьком вона двічі змінювала спортивне громадянство, і її кар'єра не виправдала багатообіцяючого старту — до півфіналу турнірів Великого шолома вона більше не діставалася. Після завершення кар'єри Докич стала провідною тенісною коментаторкою на телебаченні.