Суддя з Нью-Йорка відмовила відхилити позов PTPA проти ATP, WTA і організаторів "Шолома"

Суддя Південного округу Нью-Йорка відмовилася закрити антимонопольний позов, який чинні та колишні тенісисти подали проти керівних органів тенісу. Тепер ATP, WTA, французька федерація тенісу, Вімблдонський клуб і USTA мають пройти стадію розкриття доказів — надати документи та свідчення під присягою, і це може стати поворотним моментом для майбутнього виду спорту.

30 вересня суддя Марґарет М. Ґарнетт оприлюднила рішення на 66 сторінках у справі, яку порушили п'ятнадцять тенісистів та тенісисток разом з асоціацією PTPA. Серед позивачів — Васек Поспішил, один із засновників PTPA, Нік Кіргіос, Теннісон Сендгрен, Крістіан Гаррісон, Марко Трунгелліті, Сайсай Чжен, Варвара Грачова, Сашія Вікері, Альділа Сутжіаді, Ніколь Мелічар-Мартінес та Анастасія Родіонова.

Відповідачами виступають головні структури, що керують професійним тенісом: тур ATP, тур WTA, Французька федерація тенісу, яка проводить Roland-Garros, Всеанглійський клуб лаун-тенісу і крокету, що організовує Вімблдон, та Американська тенісна асоціація, відповідальна за US Open. Разом вони подали шість окремих клопотань — одні мали закрити справу повністю, інші скоротити її обсяг або перенести розгляд у зручнішу для відповідачів юрисдикцію.

Ґарнетт відмовила в усіх шести клопотаннях, тож справа переходить у наступну фазу — відповідачі муситимуть передати документи та надати свідчення під присягою.

Tennis Australia більше не є стороною справи: організація домовилася з позивачами про врегулювання. У матеріалах суду зазначено лише факт угоди та призупинення всіх пов'язаних термінів, самі умови не публікували, а про вихід федерації стало відомо на межі року. Міжнародна тенісна федерація та Міжнародне агентство з тенісної чесності також фігурували як відповідачі на момент подання позову в березні 2025 року, але позивачі виключили їх зі справи, подавши уточнену скаргу 24 червня 2025 року.

1. Чого це рішення НЕ означає: хто правий, ще не визначено

На цьому етапі суддя не з'ясовує, хто правий. Розглядаючи клопотання про закриття справи, вона повинна прийняти твердження скарги як правдиві й поставити єдине запитання: якби все виявилося точним, чи йшлося б про порушення закону? Ґарнетт не досліджувала доказів, не заслуховувала свідків і не перевіряла жодного фактичного твердження — на цій стадії це просто не передбачено.

Перед нею стояло питання, чи описує версія гравців, прийнята за правдиву, незаконне обмеження конкуренції за антимонопольним законом Шермана — американським законом, що забороняє угоди між конкурентами, спрямовані на пригнічення ринку.

Скептицизм щодо існування змови сам по собі не є достатньою підставою для закриття справи

суддя Марґарет М. Ґарнетт

Її відповідь — так, і формулювання відіграють на обидва боки. Суд, пише вона, має приймати твердження скарги, «не надаючи переваги аргументам відповідачів про те, що, на їхню думку, покажуть факти в кінцевому підсумку». Коли тури пропонували невинні пояснення подій, вона відмовилась їх зважувати, зазначивши, що вибір між двома можливими трактуваннями «не є рішенням, яке суд може ухвалити в рамках клопотання за правилом 12(b)(6)».

Вона прямо процитувала діючий стандарт: «Скептицизм щодо існування змови сам по собі не є достатньою підставою для закриття справи; добре сформульована скарга може просуватися далі, навіть якщо досвідченому судді здається малоймовірним, що факти колись будуть доведені».

2. Чому WTA не змогла відправити гравчинь в арбітраж

WTA наполягала, що її регламент зобов'язує гравчинь вирішувати будь-які спори через Американську арбітражну асоціацію — приватну структуру, що розглядає справи поза судом, конфіденційно, без судді, присяжних і публічних записів. Для відповідача це значно тихіший варіант.

Ґарнетт уважно прочитала відповідний пункт. Він охоплює «будь-який спір… що виникає із застосування будь-якого положення цього регламенту», а «застосування» означає виконання правила в конкретному випадку. Інакше кажучи, цей пункт створений для повсякденних суперечок туру: гравчиня вважає, що їй неправильно нарахували рейтингові очки, відмовили в участі або оштрафували несправедливо.

Цей позов — зовсім не про це. Гравчині не стверджують, що WTA неправильно застосувала власні правила; вони стверджують, що самі правила є результатом незаконної угоди. Як сформулювала суддя, позивачки «переважно виходять із протилежного — що WTA застосовувала свої правила саме так, як написано».

Вона також відхилила запасний аргумент WTA — нібито посилання на процедури AAA в регламенті передає арбітру повноваження вирішувати навіть це питання, — оскільки вузько сформульований пункт у поєднанні з посиланням на ці процедури не є тим «чітким і беззаперечним» передаванням повноважень, якого вимагає закон.

3. Чому відмова на US Open теж не спрацювала

USTA посилалася на форму правової згоди, яку підписали сімох позивачок/позивачів, щоб зіграти US Open 2024 або 2025 року; форма передає в арбітраж будь-яку претензію, «пов'язану або похідну» від участі в турнірі. Логіка проста: ви зіграли на нашому турнірі, підписали нашу форму — отже ваша скарга належить приватному арбітражу.

Ґарнетт встановила, що жоден із названих позивачів не погоджувався передавати саме ці претензії в арбітраж. Підписання заявки на участь у турнірі не є тим самим, що згода розглядати в арбітражі звинувачення у змові, спрямованій проти структури всього виду спорту.

4. Чому кожен тур — і ATP, і WTA — відповідатиме за претензіями гравців іншої статі

ATP просила звільнити себе від претензій гравчинь, а WTA — від претензій гравців. Аргумент звучав логічно: чоловічий і жіночий тури — окремі змагання на окремих ринках, і так триває десятиліттями.

Відповідь Ґарнетт — найбільш показна частина рішення. Позивачі не просто фіксують, що два тури існують паралельно. Вони посилаються на статути ATP і WTA, які обмежують організаторів турнірів у проведенні певних конкурентних подій; на нібито існуючу домовленість, що жоден тур не організовуватиме заходи, що конкурують за гравців іншого туру; і на турнір United Cup.

Спільні чоловічо-жіночі турніри самі по собі не новина — від Індіан-Веллса й Маямі до Мадрида, Рима, Цинциннаті і, частково, Канадського відкритого, — але їх проводять організатори турнірів. United Cup натомість належить і управляється безпосередньо самими турами, тому саме цей випадок має значення.

Далі йде механізм, який варто навести повністю: «цілком можливо, наприклад, що якби WTA зняла обмеження на призові, які санкціоновані турніри можуть платити гравчиням, це різко посилило б ринковий тиск на ATP скасувати відповідні обмеження для чоловіків».

За цією версією, кожен тур виграє від того, що інший тримає лінію. Скарга також наводить конкретний приклад: обидва тури відхилили пропозицію про підвищення призових на турнірі BNP Paribas Open — Masters 1000 і WTA 1000 в Індіан-Веллсі, і позивачі подають це як доказ домовленості тримати систему виплат незмінною.

5. Чому Вімблдон і Roland-Garros мають відповідати в нью-йоркському суді

AELTC і FFT заявляли, що англійський клуб і французька федерація не мають жодного зв'язку з позовом у Манхеттені. Ґарнетт застосувала нью-йоркський закон про довгу руку юрисдикції, який дозволяє суду визнати юрисдикцію над іноземним відповідачем через дії співучасника змови, вчинені на території штату.

Таким співучасником виступає USTA, а дією — проведення US Open, хоч і не просто тому, що це відбувається в Нью-Йорку. Явна дія в цьому контексті означає конкретний крок, здійснений для реалізації нібито існуючої угоди, і сам по собі він не повинен бути незаконним. Важливо, пише суддя, що відбувається у Флашинг-Медоус: учасників відбирають за рейтинговими критеріями, узгодженими між турнірами Великого шолома й турами, гравці мусять передавати комерційні права без окремої оплати й дотримуватися обмежень на спонсорство з регламенту Великого шолома, а призові виплачуються за умовами, які позивачі вважають обмеженими нібито існуючими угодами.

Оскільки Вімблдон і FFT входять у спільну структуру управління, яка пише ці правила й отримує з них вигоду, дії USTA в Нью-Йорку приписуються також і їм.

6. Чому турнірам Великого шолома не вдалося домогтися закриття справи

Три турніри Великого шолома, що залишаються у справі, стверджували, що ніщо конкретне не пов'язує їх зі змовою. Ґарнетт виокремила три письмові угоди: Угоду про рейтингові очки, яка діє приблизно з 1998 року і пов'язує результати турнірів Великого шолома з рейтингом турів, що, за версією гравців, фактично примушує до участі в системі; регламент Великого шолома, спільно написаний через структуру управління Grand Slam Tennis; і регламенти та статути ATP і WTA, які зобов'язують FFT як організатора турніру в Парижі-Беркур і зобов'язували USTA як організатора турніру в Цинциннаті до 2022 року.

Щодо шкоди, суддя перелічує три наслідки, зазначені в скарзі: пригнічену компенсацію, включно зі звинуваченням, що гравці мусять передавати права на ім'я, образ і подібність «за $0 у відповідь»; скорочений випуск, оскільки гравці, які відмовляються від умов, узагалі не можуть брати участь у змаганнях; і зниження якості через примусову участь і «необґрунтовано довгий календар».

Відповіді турнірів Великого шолома — що ці правила фінансують турніри й захищають бренд — можуть виявитися переконливими пізніше, але це аргументи про доказову базу, а доказову базу не оцінюють на стадії клопотання про закриття справи.

7. Чому ATP не переноситиме справу до Делавера

ATP посилалася на пункт власного статуту, що визначає Делавер як місце розгляду спорів із членами організації, і просила відокремити претензії гравців-чоловіків проти ATP та передати їх туди. Ґарнетт визнала, що такі пункти зазвичай підлягають виконанню, але встановила, що цей випадок — один з рідкісних винятків: розділення справи означало б, що ті самі гравці судитимуться майже з однаковими претензіями проти нібито співучасників у двох судах одночасно, з ризиком суперечливих рішень.

8. Чому PTPA залишається у справі

Тури стверджували, що асоціація гравців не має членів, не зазнала шкоди, а отже не має права подавати позов. Суд встановив, що організація має так зване асоціативне право на позов — право організації судитися від імені своїх членів, — частково покладаючись на заяву Сайсай Чжен, яка підтвердила своє членство, і зазначив, що на цій стадії організація не зобов'язана називати конкретних постраждалих членів.

9. Що далі

Обидві сторони — п'ятнадцять гравців і PTPA з одного боку, ATP, WTA, FFT, AELTC і USTA з іншого — мають повідомити судді, як планують рухатися далі. Вони повинні подати спільний лист за три робочих дні до 29 жовтня, коли призначена конференція в її залі в Манхеттені щодо наступних кроків.

У відповідачів тепер три шляхи. Вони можуть продовжувати боротьбу, тобто пройти стадію розкриття доказів — передати внутрішні листи, контракти та фінансові документи, а також провести допити керівників, під час яких вони годинами відповідають на запитання юристів під присягою. Вони можуть піти на мирову угоду — грошову компенсацію, зміну правил або і те, і те: Tennis Australia вже так зробила і вийшла зі справи. Або можуть спробувати оскаржити окремі частини рішення, хоча апеляція рідко зупиняє процес, тож документи, ймовірно, доведеться надати, навіть доки апеляцію розглядають.

Інакше кажучи, тенісний світ втратив можливість завершити цю історію тихо. Наступна фаза справи — та, в якій керівні органи спорту мусять показати, як насправді працює їхня система.